StudLab for Justice 3.0: як студенти досліджували судову практику у справах про легалізацію майна
Один вирок показує, як суд оцінює обставини конкретної справи. Сотні вироків дають змогу побачити, які підходи повторюються, де виникають суперечності та яких рішень бракує практиці.
Сотні вироків у третьому циклі StudLab for Justice аналізували 21 студент-правник із шести університетів. Разом із вісьмома менторами, детективами НАБУ та прокурорами САП, вони досліджували застосування статті 209 КК України щодо легалізації майна, одержаного злочинним шляхом.
StudLab for Justice є дослідницьким клубом у межах напряму JustСтудентство. Він поєднує студентів, практиків та інституції навколо спільної роботи над питаннями кримінальної юстиції. Запит формується всередині системи, студенти досліджують його разом із менторами, а результати повертаються до професійної спільноти у вигляді даних, висновків і рекомендацій.
«Для нас дуже важливо створювати формати, які дають результат і для інституцій, і для академічного середовища. Саме тому ми особливо вдячні НАБУ за цей запит і за готовність дещо змінити звичну логіку StudLab — перейти від тем, які формулюємо разом із менторами, до дослідження, що відповідає на конкретну потребу практиків. Сподіваюся, що й інші інституції підхоплять цей підхід і долучатимуться до наступних циклів із власними дослідницькими запитами. Для нас це один із найцінніших напрямів розвитку StudLab», — зазначає Василина Яворська, керівниця JustGroup.
Як був побудований третій цикл
Після відбору до клубу долучилися 24 студенти. До фінального етапу дійшов 21 учасник — із Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Національного університету «Києво-Могилянська академія», Львівського національного університету імені Івана Франка, Львівського державного університету внутрішніх справ, Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Українського католицького університету.
Перша зустріч студентів і менторів відбулася 8 травня. Учасники об’єдналися у чотири команди, кожна з яких отримала окремий дослідницький напрям і підтримку двох менторів. Впродовж двох місяців команди опрацьовували судові рішення, вивчали українське законодавство, міжнародні стандарти й іноземну практику, обговорювали проміжні висновки та готували аналітичні звіти.
Ментори допомагали командам тримати фокус, перевіряти логіку аргументів і бачити практичне значення знайдених закономірностей. Відповідальність за дослідження, висновки та рекомендації залишалася за студентами.
12 серпня у Вищому антикорупційному суді команди представили результати професійній спільноті. Фінальна презентація завершила кілька місяців роботи, впродовж яких студенти пройшли повний дослідницький шлях: від формулювання питання та вибору методології до публічного захисту висновків.
Чому обрали статтю 209 КК України
Тема третього циклу сформована спільно з НАБУ навколо потреби глибше проаналізувати судову практику застосування статті 209 КК України. Зміни до цієї статті, внесені у 2019 році, вплинули на визначення предмета доказування, підходи до кваліфікації та співвідношення між легалізацією та предикатним кримінальним правопорушенням.
Водночас залишаються питання щодо того, як суди встановлюють злочинне походження майна, оцінюють обізнаність особи, доводять наявність спеціальної мети приховування або маскування та застосовують автономну модель обвинувачення. Системний аналіз мав показати, як ці підходи проявляються у вироках і де практика потребує більшої визначеності.
Основою роботи стала база вироків за 2021–2025 роки. Окремі команди доповнили її найновішими рішеннями 2026 року, щоб простежити, як практика розвивається після законодавчих змін. Окрім української судової практики, окремі команди зверталися до рекомендацій FATF, оцінок MONEYVAL, практики ЄСПЛ, права Європейського Союзу та рішень іноземних судів.
Чотири дослідницькі напрями
Напрям №1. Об’єктивна сторона статті 209 КК України та межі автономності
Над першим напрямом працювали Діана Яша, Станіслав Ковтуненко, Анастасія Бубенчикова, Дар’я Олійник, Марина Санчук і Вероніка Назарко разом із менторами Єленою Дроботовою, прокуроркою САП, та Віктором Яремою, заступником керівника підрозділу детективів НАБУ.
Команда дослідила, що саме означає автономний характер відповідальності за легалізацію майна та як він узгоджується з презумпцією невинуватості. Їхній висновок полягає в тому, що відсутність окремого вироку за предикатне кримінальне правопорушення не перешкоджає розгляду справи за статтею 209 КК України. Водночас сторона обвинувачення має довести злочинне походження активів на підставі належних доказів.
Дослідники запропонували чіткіше розмежовувати відсутність встановленого предикатного кримінального правопорушення і недоведеність злочинного походження майна. Окремі рекомендації стосуються відмежування дій, що завершують предикатне кримінальне правопорушення, від самостійних операцій з легалізації, а також критеріїв, за якими володіння майном може вважатися формою легалізації.
Напрям №2. Визначення злочинного походження майна: між очевидним і прихованим
Другий напрям досліджували Юлія Атаманчук, Анна Передерій, Тетяна Придальна, Анна-Марія Левко й Евеліна Агейченко за підтримки менторів Миколи Карася, заступника начальника відділу САП, та Ольги Грабовської, детективки НАБУ.
Команда зосередилася на фактичних обставинах, які суди враховують, коли роблять висновок про злочинне походження майна. Аналіз показав, що універсального переліку таких індикаторів у практиці немає. Висновок формується через сукупність обставин, що характеризують спосіб одержання майна, його подальший рух і зв’язок із кримінально протиправною діяльністю.
Під час дослідження команда проаналізувала 51 вирок за 2026 рік (станом на 05.06.2026). 32 з них, тобто близько 63 %, були ухвалені на підставі угод про визнання винуватості. У таких рішеннях суди часто не проводять окремого детального аналізу доказів злочинного походження майна, тому простір для формування послідовних критеріїв залишається обмеженим.
Серед рекомендацій команди є конкретизація у статті 209 КК України поняття майна, одержаного злочинним шляхом, оцінювання індикаторів лише в їхній сукупності та розроблення методичних рекомендацій щодо доказування за автономною моделлю обвинувачення.
Напрям №3. Знання чи здогад? Проблеми суб’єктивної сторони легалізації майна
Третю команду сформували Єгор Пєхота, Дар’я Ярема, Анна Чайка, Софія Дука і Богдан Єремейчук. Їх супроводжували ментори Ростислав Батіг, заступник начальника відділу САП, і Дарина Кривонос, старша детективка НАБУ.
Учасники досліджували, як суди встановлюють обізнаність особи про злочинне походження майна, оцінюють підозрілі фінансові операції, професійний статус особи та спеціальну мету приховування або маскування. Загалом команда проаналізувала 446 вироків.
Кількісний аналіз виявив структурну проблему в мотивуванні суб’єктивної сторони. У 70,2 % проаналізованих вироків спеціальну мету окремо не досліджували. У 67,4 % її обґрунтовували визнанням вини без самостійного аналізу доказів, а у 65,6 % суди не відмежовували легалізацію від суміжних складів кримінальних правопорушень або правомірних операцій.
Команда рекомендувала відмовитися від шаблонних тверджень про те, що особа «достовірно знала» про походження майна та наводити індивідуалізовану оцінку доказів. Професійний статус особи, характер операцій, взаємовідносини між учасниками та поведінку особи після вчинення дій доцільно аналізувати у взаємозв’язку, пояснюючи, як саме вони підтверджують або спростовують умисел.
Напрям №4. Стандарти доказування у справах про легалізацію майна: між доказами та припущеннями
Над четвертим напрямом працювали Маргарита Корольова, Влада Микитчин, Діана Поповиченко, Олександр Пушкар і Олена Шулепова разом із менторами Іваном Дячуком, прокурором САП, і Христиною Чайкою, детективкою НАБУ.
Команда аналізувала міжнародні й національні стандарти доказування, роль непрямих доказів і фінансової аналітики, межі застосування підходу «поясни своє багатство» та типові дефекти побудови обвинувачення.
За результатами вибірки дослідники встановили, що 96,6 % вироків побудовані за похідною моделлю, коли обвинувачення спершу доводить предикатне кримінальне правопорушення. На автономну модель припало 3,4 %. Понад 56,8 % обвинувальних вироків були ухвалені на підставі угод про визнання винуватості, що ускладнює оцінювання того, наскільки доказова база витримує перевірку під час змагального судового розгляду.
Команда рекомендувала свідомо обирати модель обвинувачення ще на початку розслідування, послідовно виключати альтернативні версії за допомогою структурованої сукупності непрямих доказів і використовувати угоди як процесуальний інструмент, а не заміну належному доказуванню.
Як оцінювали роботи
Усі чотири звіти передали журі у знеособленому й закодованому вигляді. Дослідження оцінювали за якістю аналітичної частини, методологією та глибиною, практичною цінністю рекомендацій, оригінальністю підходу, структурою й оформленням. Максимальна оцінка від одного члена журі становила 100 балів.
До складу журі увійшли Микола Мазур, суддя Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду; Віра Михайленко, суддя-спікерка Вищого антикорупційного суду; Дмитро Михайленко, заступник голови Вищого антикорупційного суду та суддя його Апеляційної палати; Микола Хавронюк, професор кафедри кримінального та кримінального процесуального права НаУКМА, керівник Центру дослідження кримінальної юстиції; Марта Яциніна, старша викладачка Школи права Українського католицького університету та адвокатка.
Найвищу суму балів отримала команда, яка досліджувала суб’єктивну сторону легалізації майна. Ця робота згодом буде опублікована на платформі JustTalk, тож усі, кому цікава досліджувана тема, зможуть ознайомитися з висновками та рекомендаціями.
«Для мене цінність StudLab передусім у можливості глибоко дослідити тему, з якою я надалі працюватиму у професійній діяльності. У нашому випадку це були стаття 209 КК України та питання легалізації майна. Це дало змогу вийти за межі поверхневого ознайомлення й справді розібратися в практиці. Я дуже вдячна своїй команді — за підтримку, відкритість і постійну комунікацію. Окремо хочу відзначити наших менторів: вони допомагали нам тримати командний баланс, чути одне одного й рухатися до спільного результату. Я б радила студентам долучатися до таких дослідницьких проєктів і шукати можливості за межами власного університету. Саме такі формати дають досвід командної роботи, знайомлять із практиками й допомагають глибше зрозуміти професію», — ділиться Дар’я Ярема, учасниця команди-переможниці третього циклу StudLab for Justice.
Менторство як спільний пошук
У третьому циклі менторство було частиною дослідницького процесу. Практики допомагали студентам уточнювати питання, перевіряти, чи враховано контекст правозастосування, і переводити загальні спостереження в конкретні рекомендації. Для менторів ця робота також створила можливість подивитися на знайомі проблеми через нову оптику.
«Передусім хочу подякувати організаторам за вибір надзвичайно актуальної теми — автономної легалізації. Ми лише починаємо активно працювати з такими справами, тому це дослідження дуже точно перетинається з нашою практичною роботою. Окремо дякую студентам — надзвичайно сильним, інтелектуально допитливим і вже дуже професійним. Вони давали навіть нам, практикам із багаторічним досвідом, свіжі інсайти щодо питань, із якими ми давно працюємо. Для мене ця взаємодія стала одночасно інтелектуальним задоволенням і практичною користю. Зокрема, у роботі над кейсами автономної легалізації я отримала від студентів цікаві спостереження щодо структурування непрямих доказів та якості мотивування судових рішень», — зазначає менторка, детективка НАБУ Христина Чайка.
Від студентського дослідження до системних висновків
Разом чотири звіти формують ширшу картину застосування статті 209 КК України. Вони показують поширеність угод про визнання винуватості, обмежене мотивування окремих елементів складу кримінального правопорушення, рідкісне застосування автономної моделі та потребу в чітких підходах до оцінювання непрямих доказів, умислу і спеціальної мети.
Ці результати важливі і для самих учасників. Студенти здобули досвід роботи з великим масивом судових рішень, побудови методології, перевірки гіпотез, юридичної аргументації, командної взаємодії та публічної презентації. Вони побачили, як дослідження може відповідати на запит практики та ставати основою для професійної дискусії.
Дякуємо постійним партнерам StudLab for Justice — Верховному Суду та Факультету правничих наук НаУКМА; ініціаторам тематики третього циклу — Національному антикорупційному бюро України та Вищому антикорупційному суду; інформаційному партнеру й головному спонсору юних дослідників — Національному юридичному університету імені Ярослава Мудрого.
Фото: Анна Путиліна
