У пошуку свого шляху: друга програма дослідження покликання правника
«Шлях покликання — це шлях служіння красі, яка торкається серця», — Олександр Філоненко
Потреба зупинятися й переосмислювати свій професійний шлях — річ, яку правники не завжди можуть дозволити собі посеред щоденних викликів. Та саме такі розмови повертають нас до справжніх мотивів: що веде в професію, що тримає в ній у часи нестабільності і де знаходити внутрішню опору. Саме тому ми вдруге пройшли шлях Програми з дослідження покликання правника разом із філософом Олександром Філоненком — у місцях, що зберігають українську мудрість, і в колі людей, які працюють для змін.
У 2025 році програма об’єднала різну за досвідом спільноту: слідчі, детективи, прокурори, судді, адвокати та представники академічного середовища. Майже 40 учасників прийшли з власними професійним питанням, але всі з готовністю чесно думати про покликання, відповідальність і чесноти, без яких правосуддя не має змісту.
Наш маршрут складався з серії зустрічей у період із вересня до листопада, і кожна відкривала новий вимір професійної ідентичності. У Софії Київській ми почали з фундаментального: що означає жити своє життя, а не чуже, і як знайти ту саму внутрішню точку, з якої починається стійкість. Разом читали Сковороду, говорили про свободу і про чесноти як основу будь-якої професії. Важливу роль у цій зустрічі відіграв Григорій Коваленко. Його екскурсія і пояснення символів Софії допомогли глибше відчути місце, в якому ми говорили про покликання. Він створив контекст, у якому наша розмова стала не тільки про професію, а й про українську спадщину та те, як вона формує нашу ідентичність.
«Ця Програма формує унікальну спільноту, де звичними стають постановки неочевидних питань та пошук шляхів творення рішень. Через твори Г. Сковороди, Е. Канта, Арістотеля, Ханни Арент, Карло Колоді та символічні місця української державності вектор професійної ролі правника набуває краси і стійкості. Водночас, інтенція до пошуку, яка є проявом суб’єктності, уже створює простір для відповідей. Інколи такий шлях і є відповіддю. Щиро вірю, що усвідомлена сродна праця правників, де продукується енергія суджень, здатна творити зміни в суспільствах, де ми живемо», — зазначає Лілія Олійник, адвокат.
У Києво-Печерській лаврі розмова перейшла до відповідальності спільнот і людей, які здатні до трансформацій. Ми міркували про кризу стратегічного мислення в Україні, про увагу до реальності та про те, чому чесноти стають ключем саме в час війни. Багато учасників відкрили для себе Лавру зовсім по-іншому, усвідомивши, яке значення це місце мало для розбудови демократичної незалежної України.
«Програма була цілісною, і кожен простір, все що відбувалося в ньому, пронизані сенсами, які доповнювали один одного. Найбільш цінним для мене було відвідування простору Києво-Печерської лаври, де відчулося, що це не просто одна з найголовніших православних святинь Східної Європи, а місце, яке було центром державотворення та продовжує бути потужним символом нашої національної ідентичності», — зазначає Ірина Самборська, прокурор ОФісу генерального прокурора.
Третю зустріч присвятили Данте Аліг’єрі й питанню «відкладеного життя». Олександр став нашим провідником крізь пекло та чистилище «Божественної комедії» та допоміг краще зрозуміти, що означає внутрішня трансформація і як народжується щастя.
«Найсильніше зі мною залишилась думка про те, що покликання має місце тоді, коли твоя професійна діяльність приносить тобі таке ж задоволення як і хобі. Попри те, що розуміння власного покликання особливо не змінилось, але саме завдяки участі в ній більш чітко артикулювались категорії, якими ми говоримо про покликання і конкретніше сформулював власні уявлення. Саме тому найбільш цінним у Програмі для мене був спільний простір думання, коли можна було відверто проговорювати найбільш цікаві речі, що мають відношення до правничої професії», — ділиться Павло Демчук, старший юридичний радник Transparency International Ukraine.
Фінальна зустріч через історію Піноккіо повернула нас до теми взаємодій. Ми досліджували, як народжуються ідеї, як формується довіра й чому спільноти виростають із малих груп. Саме вони стають інкубаторами інновацій, бо дозволяють побачити не «мережу контактів», а мереживо сенсів і реальних зв’язків між людьми.
«Завершили серію зустрічей, де крізь символи мандрів, віддзеркалення власної природи та пошуку істини ми торкалися суті покликання правника. Поступово стало очевидно: ми на своєму місці тоді, коли серце відчуває потребу плекати й розвивати те, що робимо щодня. У цій внутрішній згоді з професією народжується справжній сенс і тихе, але стійке щастя. Дякую всім, хто розділив цей шлях відкриттів», — підсумовує Оксана Вознюк, суддя Білоцерківського міськрайонного суду.
Наше дослідження покликання триває. Ми вже працюємо над наступним кроком, новою версією програми, яка запланована на 2026 рік. Бо покликання — це не пункт призначення, а шлях, який відкривається щоразу по-новому.
Більше світлин — в альбомі на Facebook.
Фото: Анна Путиліна
